/Files/images/gordst_setrifkovan/210_jovnrenko_maryana/Снимок.JPG

Мар`яна Жовніренко

Рік випуску: 2007

Бізнес з нерухомості

Фотограф

Рефлексія, приурочена 25-річчю ліцею

Березень 2016 року

/Files/images/gordst_setrifkovan/210_jovnrenko_maryana/PB060712.JPG Привіт! Моє ім’я – Мар’яна, і я – випускниця ліцею. Не з тих, хто вчилися на «п’ять» і на «дванадцять» пізніше. Але з тих, хто вчився у трьох школах, тому не обійдеться без порівнянь.

Досить дивний досвід, коли після двох шкіл, де ти – невдаха, а мами відмінниць забороняють з тобою сидіти, тебе переводять до ліцею. Правду сказати, ліцей я обрала, бо він був поряд із домом, і вставати можна було на півгодини пізніше. І ще тому, що поряд був ліс. Люблю природу і гуляти годинами.

/Files/images/gordst_setrifkovan/210_jovnrenko_maryana/2.JPG Нічого нового від школи я не чекала, бо вчитися хисту не було ніколи. Найгіршою була дисципліна і десь там поряд - усі точні науки. Як завжди було у наших школах? Математика – царівна всіх наук, а з малювання у всіх «дванадцять». І як би добре ти не малював, і в тебе, і у того, хто малює грушу так само, як полуницю, – всім «дванадцять». І взагалі хіба це має якесь значення, як ти малюєш, якщо математику ти усе одно знаєш на «сім»? Нічого. Математики стануть президентами, а ти вчись, як правильно виносити каву у ресторані.

Ніхто до ліцею мені не казав, що є ще багато “сходів, якими людина може піднятися”. Тому, коли моя перша куратор, Олена Миколаївна, приділяла мені стільки уваги, то мені здавалося, що вона трохи наївна і просто не знає, що я не люблю математику, і життя закінчилося на першій «трійці» ще у першому класі. Але Олена Миколаївна, а згодом інші чудові викладачі – Олександр Прокопович, Фарід Захарович та Стелла Анатоліївна – не повірили мені, що я дурна, як би не намагалася довести це своїми оцінками, дисципліною та кольором волосся. Навпаки, мені приділяли стільки уваги, що здавалося, ніби я – відмінниця у цьому закладі. Бодай тому що час йшов, а до директора мене все ніяк не викликали. І це було дивно, бо в інших школах ми з мамою ходили туди двічі на чверть. І мама все казала: “Я знаю, що ти права і я тебе дуже люблю. Тільки у директора мовчи і проси пробачення за...” А далі бездонна варіація шкод: продавала випавші зуби як зуби дракона, виміняла на фантики Барбі, билася з хлопцем, платила відмінниці за контрольні з хімії, підпалила музичну школу, залізла через вікно, коли не пускали в клас після дзвінка, засунула сірники в замок, щоб не писати контрольну, купувала мишей і підкидала у клас, щоб завели кота і т.д. При вступі до ліцею ці моменти ми викреслили з резюме. В ліцеї ж розважалися трохи інакше.

Мені постійно придумували нові заняття, які мені і навчанням не здавалися, а радше – розвагою. Бо коли тобі подобається вчитися, це завжди схоже на гру. Припустімо, дебати, куди мене записали у ліцеї. Хіба я здогадувалася, що те, що мій тато називає “хитроязика”, а попередні викладачі називали “сперечається та не дотримується субординації”, – зовсім не вада, і навіть заохочується, і тепер називається “вмінням відстояти свою думку та аргументувати точку зору”.

Або коли хтось із викладачів помітив, що я веду щоденник спогадів та пишу вірші на уроках, мене відправили у прес-центр школи, і я мала змогу писати щось, що прочитає не тільки мій кіт. Ці оповідання та статті читали однокласники, викладачі, а вже після школи – на сторінках газет та журналів.

Моя любов до політики закінчилася неймовірно крутими всеукраїнськими конференціями та виступами, куди обирали близько п’яти учнів від школи. Пам’ятаю найкраще виступ, де я на смерть відстоювала позицію Іраку зі збереження ядерного статусу. Хто знає, може якби мій відчайдушний виступ транслювали у 1994р. то Крим й досі був би наш.

З дитинства в мене була любов до заробітку. Не тому, що мені були потрібні гроші, а тому, що це було своєрідне визнання, коли дорослий платив тобі 50 копійок за букети у переході. Ти ж зробив їх своїми руками (не важливо, що квіти з клумби), і доросла людина готова віддати тобі за них гроші. Це мені здавалося логічнішим, ніж не спати ніч, щоб зрозуміти теорему. В ліцеї для цього мого захоплення знайшовся “предмет” – ліцейські ігри. Там ми отримували базові навички бізнесу, а я задовольняла і розвивала успадковані від бабусі Раї Найден комерсантство та лихварство. Це були мої перші бізнес-плани та видачі кредитів з поки що несправжніми грошима. А пізніше – справжні бізнеси, що я починала, наче у грі, без особливих зусиль.

Навіть танці у ліцеї мені знадобилися куди більше, ніж Велика теорема Ферма. Те, що раніше звучало як “лівша – неправильна душа”, тепер звучало як “Оооо, то ти лівша. Знаєш, Клінтон лівша і багато відомих митців”.

/Files/images/gordst_setrifkovan/210_jovnrenko_maryana/3.JPG Загалом враження було таким, неначе до ліцею мене вчили слухатися дорослих та не робити помилок. У ліцеї ж вчили перемагати і кожному давали шанс. Мені цей шанс подарував чудове життя, яким я живу зараз. Я працюю з першого курсу університету, ніколи – в одному напрямку: це була і журналістська робота, і партнерство у колонках, що заправляють машини газом, й торгівля косметикою, і фотостудія. Навіть офіціанткою на кладовищі під час панахиди раз працювалаJ. Звичайно ж, червоною стрічкою крізь увесь цей час йшла фотографія. І нарешті, тепер я маю невеличкий бізнес – здаю в оренду житлові площі. А оскільки це не потребує мого втручання, можу займатися улюбленим – фотографією. Мої портрети друкують у «Форбс» та інших виданнях. Я знімаю рекламу для великих корпорацій та політичних кампаній. Знаю з ліцею, скільки треба відкласти аби не плакати на пенсії. Спостерігаю, як дорослішають мої маленькі клієнти та працюю з Європейськими компаніями за кордоном. Мені вистачає часу на коханого та спорт, на друзів та подорожі. Хіба я могла знати, що трієчники так можуть?

І ще така цікава статистика. З ліцейської тусовки вийшло найбільше вдалих бізнесменів, які, як і я, без жодної фінансової підтримки побудували свою маленьку щасливу імперію до 30-го дня народження. Це дозволяє планувати щось більше, і коли це більше чи більша підросте, тоді я обов’язково скажу їй чи йому, що помилятися – це добре, бути лінивою – корисно, вчити треба тільки те, що цікаво, друзі важливіші за теореми, найкорисніший предмет – це практика. Хоча, може, він чи вона піде до ліцею і там навчиться ще й іншим нетрадиційним порадам.

/Files/images/gordst_setrifkovan/210_jovnrenko_maryana/12742753_10154125542579893_4416329647946960543_n.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 0

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.